Консультації, роз’яснення, поради

За яких умов здійснюється засвідчення вірності копій документів?

Відповідь:

Першою умовою є відповідність документа, з якого засвідчується вірність копії, вимогам закону. Це означає, що документ не повинен суперечити законові як за змістом, так і за формою.

Стосовно деяких документів існує певний порядок їх оформлення і видачі, встановлено бланки єдиного зразка і реквізити документів. Це, в основному, дипломи, атестати зрілості, документи органів РАЦСу тощо. Такі документи не будуть відповідати вимогам закону, якщо приміром, вони видані неправомочною установою, немає підпису службової особи чи печатки, не вказано число, місяць, рік видачі документа, відсутній реєстраційний номер, документ виготовлено на неналежному бланку і т.д. Усе це дає нотаріусу підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Не відповідають вимогам законності документи, в яких є підчистки, приписки, незастережені виправлення, закреслені слова, які мають неясний текст, що його неможливо прочитати, нечітку печатку, які написані олівцем, викладені на декількох аркушах, але не прошиті, не пронумеровані та не скріплені належним чином.

Стаття 51 Закону України «Про нотаріат» є прямою гарантією забезпечення відповідності документа законові.

Якщо оригінал документа викликає сумнів щодо його дійсності, нотаріус може затримати цей документ і направити на експертизу на підставі своєї постанови. Якщо експертиза виявить порушення закону, нотаріус повідомляє про це для вжиття заходів відповідні підприємства, установи, організації чи прокуратуру.

Друга умова – наявність юридичного значення документа. Ця вимога випливає з сутності цієї нотаріальної дії та означає, що документ, з якого засвідчується вірність копії, повинен стосуватися прав і законних інтересів громадян, мати значення для подальшої їх реалізації, а отже, створювати певні правові наслідки для громадянина.

Практично кожний документ, який стосується прав і законних інтересів громадян, має чи може мати юридичне значення. Якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо юридичного значення документа, він може з’ясувати, для якої мети засвідчується вірність копії. Незважаючи на закінчення строку дії документа, останній може мати юридичне значення за певних обставин, бо в ньому можуть стверджуватися факти минулого, які на цей момент мають значення для громадянина.

Не є документами в розумінні статті 75 Закону України «Про нотаріат», а отже не мають юридичного значення, енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні збірники, збірники наукових праць, книги, брошури, газети, журнали тощо, навіть у випадках, коли в них йде мова про певні події, певну особу чи про певні факти з її біографії, підтвердити які документально з тих чи інших причин неможливо. До них не можна не додати документи, що видаються на підтвердження обряду хрещення.

Третьою умовою засвідчення вірності копії документа є перевірка того факту, чи може нотаріус з представленого документа засвідчити копію.

Закон України «Про нотаріат» не містить повного переліку документів чи будь-яких посилань на документи, засвідчення вірності копій з яких забороняється. Частково вони перелічені в пунктах 255-259 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 року № 20/5 (далі – Інструкція), а також Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1983 року (який не суперечить законодавству України), де визначено перелік документів, з яких вірність копії не засвідчується.

Це, в першу чергу, документи, що посвідчують особу громадянина, зокрема паспорт, а також документи, що його замінюють: довідка про втрату паспорта, видана органами внутрішніх справ, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця, довідка про звільнення з місць позбавлення волі.

До документів, що посвідчують особу громадянина і з яких не можна засвідчувати вірність копії, належать партійні квитки, профспілковий, військовий квитки, депутатські та службові посвідчення тощо.

Хотілося б звернути увагу на пенсійні посвідчення. Оскільки зазначений документ має адресну спрямованість, не може служити підставою для встановлення особи (не зважаючи навіть на відсутність будь-яких обмежень у статті 43 Закону України «Про нотаріат»). Таким чином, оскільки не є документом, що посвідчує особу, нотаріус вправі засвідчувати вірність його копії.

Забороняється засвідчувати вірність копій деяких документів, що видаються органами охорони здоров’я: довідки лікувальних установ про народження дитини, лікарняні свідоцтва і фельдшерські довідки про смерть, довідки і висновки про наявність психічних захворювань.

Засвідчувати вірність копій лікарняних листків, якщо вони були видані лікарем із затвердженням головного лікаря або спільно з ним, можна лише за умови, що їх підписали обидва лікарі.

Не можна засвідчувати виписку із залікової відомості, якщо не пред’явлено диплом про закінчення навчального закладу. Не підлягають засвідченню також тимчасові посвідчення, видані технікумами замість диплома, а також довідки про закінчення інтернатури, клінічної ординатури, аспірантури, виданих замість посвідчень. Не можна також засвідчувати вірність копій протоколів засідань екзаменаційних комісій при проведенні кандидатських іспитів. Забороняється засвідчувати вірність копії перепусток для проходу в установу, посвідчень про відрядження військовослужбовців, довідок про перебування в партизанських загонах. Не підлягають засвідченню копії трудових книжок у разі виїзду громадянина за кордон, бо трудові книжки не підлягають легалізації та вивозу за кордон. По запитах видаються архівні довідки.

Копія заповіту може бути засвідчена лише після подання нотаріусу особою, вказаною в заповіті, свідоцтва про смерть заповідача і за умови, що нотаріус має документальне підтвердження того, що заповіт не скасовано і не змінено.

Четверта умова передбачає, що засвідченню підлягають копії тільки тих документів, що виходять від підприємств, організацій, установ і стосуються особистих прав і законних інтересів громадян.

Отже нотаріуси не мають право засвідчувати вірність копії листів одних підприємств, установ, організацій, адресованих іншим підприємствам, установам і організаціям, бо такі документи повинні зберігатись у справах установи. Їх видача або вилучення зі справи не дозволяється.

Є ще деякі умови засвідчення вірності копії документа, виданого громадянином, необхідною умовою є те, що справжність підпису громадянина на оригіналі документа повинна бути засвідчена нотаріусом, або посадовою особою виконкому місцевої ради, або підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина (пункт 255 Інструкції).

При цьому нотаріус повинен звернути увагу на те, щоб справжність підпису громадянина на документі була засвідчена не тільки в певній установі, а й відповідною посадовою особою, і скріплена печаткою цієї установи.

У практиці трапляються випадки, коли немає потреби засвідчувати копію всього документа в цілому – громадянинові потрібен тільки витяг із документа. Засвідчення витягу з документа є можливим теж за певної умови: якщо в документі вміщено декілька не пов’язаних між собою питань, які можуть за своїм змістом існувати окремо один від одного. Витяг має відтворювати повний текст частини документа з певного питання. У разі виготовлення витягу з багатосторінкового документа обов’язковим є відтворення тексту першої та останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність копії якого засвідчується (пункт 258 Інструкції).

Порядок засвідчення вірності копії документів та виписок із них регулюється статтями 75-77 Закону України «Про нотаріат» та пунктами 255-259 Інструкції.

Відповідно до чинного законодавства ця дія може вчинятися в будь-якій державній нотаріальній конторі, тобто діє загальне правило територіальної компетенції. Засвідчувати вірність копії документів можуть приватні нотаріуси, а за кордоном – консульські установи. У населених пунктах, де немає нотаріусів, засвідчувати вірність копій документа мають право посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, окрім документів призначених для дії за кордоном.

Із проханням засвідчити вірність документа до нотаріуса може звернутись як сам власник документа так, і (за довіреністю) інша особа, яка повинна мати при собі документ, що посвідчує її, а не громадянина, чиї копії документів будуть засвідчуватись.

Засвідчуючи вірність копій документів, нотаріус в обов’язковому порядку встановлює особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. При цьому для встановлення особи можуть подаватися не тільки паспорт і документи що його замінюють, а й інші документи, які посвідчують особу: службові посвідчення, посвідчення водія, особи моряка, інваліда тощо.

Юридичний відділ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

За яких умов припиняється право користування земельною ділянкою?

Відповідь: Статтею 141 Земельного кодексу України, встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 143 Земельного кодексу України передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку. Згідно із приписами цієї статті примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої  влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов’язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

При цьому, порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, врегульовано статтею 144 Земельного кодексу України. Вказана стаття визначає, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, то державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням повинен бути підтверджений матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а саме: актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протоколом про адміністративне правопорушення, приписом (з вимогою усунення порушення земельного законодавства), актом обстеження земельної ділянки. Після дотримання процедури, передбаченою частиною 1 статті 144 Земельного кодексу України, інспектор має право ініціювати перед відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування розгляд питання про припинення права постійного користування при не усуненні постійним землекористувачем порушень вимог закону.

Юридичний відділ Головного управління Держземагентства в області.

Як здійснюється правове регулювання визнання спадщини відумерлою та які особливості державної реєстрації прав на нерухоме майно, що входить до складу спадщини, визнаною відумерлою?

Відповідь: Конституцією України визначається, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, яке набувається на підставах, визначених законодавством України.

Так, у спадкових відносинах може приймати участь територіальна громада. На підставі норм статті 2, частини другої статті 1222, статей 1235, 1277 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) можна стверджувати, що територіальна громада може виступати і як спадкоємем за заповітом, і як правонаступник в порядку відумерлості.

Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Правовими підставами визнання спадщини відумерлою можуть бути:

1) фізична відсутність спадкоємців за заповітом та (або) за законом;

2) позбавлення спадкоємців за заповітом та (або) за законом права на спадкування;

3) усунення спадкоємців за заповітом та (або) за законом від права на спадкування;

4) відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом та (або) за законом;

5) неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом та (або) за законом.

Частина друга статті 1277 ЦК України встановлює ініціатором процесу визнання спадщини відумерлою лише орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, який є в даному випадку вигодонабувачем.

Законодавчо встановлений строк для звернення органу місцевого самоврядування до суду з метою визнання спадщини відумерлою – після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Однак, максимальний строк для визнання спадщини відумерлою не встановлений.

Справи про визнання спадщини відумерлою розглядаються судами загальної юрисдикції в окремому провадженні. Реалізація процедури визнання спадщини відумерлою передбачена главою 9 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України.

Оскільки спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади, то й відповідно права на нерухоме майно, яке входить до складу такої спадщини, підлягають державній реєстрації.

Частина перша статті 182 ЦК України визначає, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

При цьому, відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон), обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, зокрема територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

В свою чергу, пунктом 5 частини першої статті 19 Закону встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Особливості державної реєстрації права власності визначені Порядком проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, яким передбачається, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, яким зокрема може бути рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Слід зауважити, що окремого порядку реєстрації права власності за територіальною громадою на нерухоме майно, яке увійшло до складу спадщини, визнаної судом відумерлою, не передбачено законодавством в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Отже, звертаючись до органу державної реєстрації прав, з метою проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке увійшло до складу спадщини, визнаної судом відумерлою, орган місцевого самоврядування зобов’язаний надати всі документи, які передбачені Законом та Порядком проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. При цьому, в даному випадку, органи місцевого самоврядування не звільняються від сплати витрат за проведення державної реєстрації прав, передбачених статтею 29 Закону.

Необхідно зазначити, що наказом Міністерства юстиції України «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» від 02 квітня 2013 року №607/5, визначена процедура взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що виникає, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб’єкт господарювання, та/або фізична особа – підприємець.

Таким чином, у випадку проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке увійшло до складу спадщини, визнаної судом відумерлою, та переданого у власність територіальної громади, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень буде прийматись державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, яким буде розглядатись заява органу місцевого самоврядування про державну реєстрацію права власності на таке нерухоме майно, оскільки єдиним документом, що підтверджує право власності в такому випадку, є відповідне рішення суду про передачу у власність територіальної громади нерухомого майна.

Додатково зазначаємо, що цей лист не є офіційним тлумаченням законодавчих актів, оскільки відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

 

Юридичний відділ Головного управління Держземагентства в області

Як зареєструвати право власності у разі втрати, пошкодження чи зіпсування державного акту?

 Відповідь: 

З 01.01.2013 року державні акти  на право власності на земельні ділянки (дублікати державних актів) не видаються.

Разом з тим, повідомляємо, що з 12.02.2014 року введено в дію новий Порядок реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868.

Відповідно до п. 48 Порядку у разі втрати державного акта на право власності на землю, реєстрація якого проведена до 1 січня 2013 року, для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, заявник подає органові державної реєстрації прав:

1) завірену в установленому порядку органом, що видавав документ, копію примірника втраченого документа;

2) оголошення про втрату документа у регіональних друкованих засобах масової інформації за місцем розташування земельної ділянки, в якому повинні бути зазначені назва документа, його номер і дата видачі, на чиє ім’я виданий, яким органом.

За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор органу державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію права власності з видачею свідоцтва на заміну втраченого, пошкодженого чи зіпсованого документа. У свідоцтві зазначається серія, номер, назва, дата видачі та суб’єкт, який здійснив видачу втраченого, пошкодженого чи зіпсованого документа.

З огляду на вищевказане, рекомендуємо звернутися до відповідного органу реєстрації прав, за місцем розташування земельної ділянки, з вищевказаними документами.

Також, слід зазначити, що копію державного акту на право власності на земельну ділянку Ви можете отримати, звернувшись до відповідного територіального органу Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки з відповідною заявою.

Юридичний відділ Головного управління  Держземагентства в області

Запитання: Чи можливо одержати безоплатно у власність земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності поза межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, якщо на ній розташована господарська будівля, яка перебуває в мене у власності?

Відповідь: Відповідно до норм статті 81 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

З 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», згідно якого землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Так, відповідно до вимог розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вищевказаного Закону, у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження за межами населених пунктів здійснюються органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Частиною четвертою статті 122 Кодексу встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно норм статей 1, 6 Закону України «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням  майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та  споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім’ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.

Порядок безоплатної приватизації  визначено статтею 118 Кодексу. Згідно вимог вказаної статті, громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

 

Юридичний відділ Головного управління Держземагентства в області

Як оформити землю, надану мені у 2000 році у постійне користування Садківською сільською радою, Житомирського району, для ведення особистого підсобного господарства, якщо державний акт не виготовлявся?

Відповідь: Земельним кодексом на той час передбачалося можливість надання громадянам земельних ділянок у постійне користування, але громадяни мали обов’язково виготовити правовстановлюючі документи на ці ділянки.

Статтею 22 Земельного кодексу України в редакції 1992 року (чинного на той час) було встановлено, що право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право користування землею, забороняється.

Тобто Ви на підставі рішення сільської ради мали звернутися до землевпорядної організації, замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та отримати державний акт на право постійного користування землею. Оскільки Ви цього не зробили, то права на земельну ділянку Ви не набули і зазначене рішення не надає Вам права на оформлення земельної ділянки.

У жовтні 2001 року було прийнято новий земельний кодекс України, який набув чинності з 01.01.2002 року. Пунктом 1 Перехідних положень цього Кодексу встановлено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. При цьому з 2002 року громадяни не можуть отримувати земельні ділянки у постійне користування, а, отже, виконати рішення сільської ради 2000 року про передачу Вам у постійне користування земельної ділянки вже було неможливо. Отримати ж документ, який посвідчує право власності на земельну ділянку, Ви не могли раніше і на сьогодні теж не можете, оскільки рішенням ради Вам земельна ділянка була надана у постійне користування, а не у власність.

До 2013 року земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту розпоряджалися районні державні адміністрації, а з 2013 року – територіальні органи земельних ресурсів.

Отже, Вам необхідно звернутися до Головного управління Держземагентства у Житомирській області та отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, після чого Головне управління має затвердити таку документацію та прийняти рішення про передачу Вам у власність цю земельну ділянку.

 

Юридичний відділ

Питання 6

Відповідь:

 

 

Питання 7

Відповідь:

 

 

Питання 8

Відповідь:

 

 

Питання 9

Відповідь:

 

 

Питання 10

Відповідь:

 

 

Вакансії Держгеокадастру - твоя можливість змінити країну! Детальніше
Hello. Add your message here.